Хто зупинить «комунальний футбол»?

Люди бідкаються: «За тридцять років жодного ремонту, дах тече, ліфт не працює, електрику вибиває»

На в’їзді до Рубіжного з боку картонно-тарного комбінату, по вулиці Менделєєва розташовані дев’ятиповерхівки. Коли проїздити повз, то, начебто, нічого страшного. Якщо заглянути всередину, поспілкуватися з мешканцями, то можна побачити справжнє «комунальне пекло». Саме так називають свої домівки мешканці. Втім, все по-порядку. На місці ймовірної комунальної катастрофи, яка може статися цього опалювального сезону, побував наш кореспондент.

Невесела історія
Будинок № 59 по вулиці Менделєєва має невеселу історію. Його збудували в середині 80-х років ХХ сторіччя, як гуртожиток для малосімейних, поселили в ньому працівників Рубіжанської «чулочки» та деяких інших організацій.
Йшли роки, припинила своє існування Рубіжанська панчішна фабрика, змінювалися влада у міськвиконкомі, назви відповідальних балансоутримувачів та комунальних установ, які відповідають за стан ЖГХ та ліфтового господарства. Коли збанкрутувала панчішна фабрика, мешканці будинку залишилися наодинці зі своїми проблемами. А що ще змінилося у житті названого будинку? Майже нічого! Ну, хіба що, свої приміщення мешканців примусили приватизувати.

Проблеми, які не вирішуються роками
Як розповідають мешканці цього будинку, вже не перший рік вони оббивають пороги в міській раді та комунальних службах: в будинку протікає дах, у мокру погоду в кожній квартирі, що знаходиться на верхньому поверсі, зі стелі не просто капає, а ллється вода. Волога з покрівлі просочується навіть на нижні поверхи. У під’їздах великі тріщини на стінах, осипається штукатурка. Центрального опалення немає, силовий кабель не витримує навантаження. Існує реальна загроза пожежі.

На своїх двох
Пенсіонери-мешканці двох під’їздів багатоповерхівки вже майже 20 років живуть без ліфта. Не дивно, що деякі жителі роками не виходять з власних квартир. А як бути, наприклад, коли треба відвезти у лікарню літню особу, яка мешкає на верхньому поверсі і не може пересуватися самостійно? А як бути молодим мамам? Що робити з колясками? Тягти на дев’ятий поверх? Жителі будинку розповідали, що спочатку їм говорили, що підйомники потребують капітального ремонту. А потім взагалі прибрали всі підйомні механізми…
Інші говорять, що ліфт спочатку відключили. Потім обладнання розікрали. В машинному відділенні, у шахті ліфту, — ніякого устаткування. В будинку треба пускати ліфт чи не з нуля. Фахівці кажуть: коштуватиме це дорого! Що маємо сьогодні? Двері ліфту забили дошками, а на площадці сходів накопичується мотлох, бо люди використовують її для тимчасового зберігання старих речей, які ще «можливо, колись пригодяться».
Скажу чесно, і про це також мені повідомили мешканці цього будинку, інертність людей відіграє свою негативну роль. Люди на дев’ятому поверсі байдужі до проблем сусідів із першого поверху і навпаки, жителі першого під’їзду не розуміють проблем мешканців другого під’їзду. Можливо, потрібно всім об’єднатися та розпочати спільний порятунок будинку?

Іржаві труби не витримують натиску, світла немає
Люди з дев’ятого поверху скаржаться, що зі стель тече вода, на стінах утворився грибок, а іржаві труби часто не витримують натиску. Мешканці кажуть, що не збираються платити, поки будинок не приведуть до нормального стану.
Я побачив майже всі «принади» цього сумнозвісного будинку, хіба що у підвал не спускався. Втім, ймовірно, що там також існує проблема – старі труби. Як розповів мешканець будинку з першого поверху, через це в квартирах стоїть сморід і з’явилася цвіль.
Зі слів «постраждалих», комунальники геть зовсім не виконують свої функції належним чином. Самі ж громадяни або мовчки терплять, або самотужки ремонтують хоч щось за власні кошти. Так, наприклад, встановили нові двері у під’їздах, щоб вберегтися від п’яничок та наркоманів.
До речі, як нам повідомили місцеві мешканці, прибудинкова територія не має жодного ліхтаря, в під’їздах також немає світла. Ось і піднімаються наверх напомацки.

Люди говорять…
Олександр Рязанцев, пенсіонер-чорнобилець (квартира № 95): «Отримали квартиру в 1987 році. Потім, як чорнобильцю, мені дали 2-х кімнатну квартиру у цьому ж будинку. Всі ремонти робили самостійно за свій рахунок. Потім все розвалилося. З кожним роком все гірше і гірше. І ось кожен день, маючи хвороби, у свої 63 роки підіймаюся без ліфту пішки. Часто не хочеться цього робити. На всі наші звернення – лише «футбол», лише відписки. Нам прямо сказали: «Вас тут за людей не рахують!». Владі місцевій довіри немає, все для «галочки».
Його дружина, Лідія Рязанцева, зі сльозами на очах додає: «Все життя пропрацювала на панчішній фабриці. Мій чоловік — чорнобилець… Все робили самі: і статус житлового дому добивалися, і розширення, і ремонти, раділи з того. А що зараз? Над нами знущаються! За тридцять років жодного ремонту, все тільки руйнується».
Ірина, молода мама з дитиною на руках, була дуже емоційною: «Мешкаю тут разом з чоловіком два роки! Дуже важко з дитиною на руках підійматися на восьмий поверх. Коляску вимушена залишати на першому поверсі (опалення немає, взимку коляска покривається цвіллю), а то б зовсім не могли виходити на вулицю гуляти, бо дуже важко без ліфту! Лікарі до нас на восьмий поверх без ліфту не можуть прийти! «Швидка» до нас не приїздить до під’їзду, бо дорога в аварійному стані. Купити нову квартиру для молодої сім’ї нереально, 860 гривень на дитину отримую!».
Карина Насирова (квартира № 45): «Я живу у цьому будинку з самого народження, вже 29 років. Квартиру отримала моя мама, яка працювала на фабриці. Зараз у мене троє дітей, чоловік — всі мешкаємо тут. Куди ми тільки не зверталися! Листів маємо купу, цим займається моя сусідка. Одного разу нам відповіли, що для ремонту ліфтів потрібно 800 тисяч гривень, тому відремонтувати їх немає можливості. Дах над своїм під’їздом ремонтували так: зібрали гроші, прийшли «майстри» з ЖЕКу, але покрівля як текла, так і тече. Світла немає ні у під’їзді, ні у дворі. Централізованого опалення немає. Все «зав’язано» на електриці. Щитки вибиває постійно, дроти горять. Так що пожежники у нас — часті гості. А у минулому році сусід для опалення «буржуйку» у квартирі встановив. Кожен гріється, як може! У дворі часто наркомани залишають «закладки», електричні щитки знімають, буває, що п’янички сплять у коридорах».
Валентина Ковтакова (квартира № 60): «Гуртожиток, або малосімейку, отримала, коли працювала на панчішній фабриці, у 1988 році. Ремонт робила сама завжди! Куди ми тільки не зверталися: від міськвиконкому до ЖЕКів – вся писанина, всі листи у нас є, але змін на краще немає! Не знаю, кому вже вірити! Дах тече, ліфт не працює 20 років! Дивіться, перил немає, дитина може запросто впасти».
Володимир Кравцов (мешкає у під’їзді № 2, квартира 62) повідомив: «Коли дружина працювала на фабриці, отримала цей гуртожиток, потім приватизували та переробили квартиру. Нам говорять, що у всьому винні самі мешканці нашого будинку. Нам говорять, що тут мешкають п’янички, наркомани, або люди, які ні до чого не придатні. Все це брехня! Тут, у нашому домі, живуть звичайні люди, прості роботяги, майже всі працюють у Рубіжному або вимушені їздити по заробітках. Раніше я сам їздив «по северах», щоб якось вижити. Думаю, що разом ми можемо піклуватися про своє житло, бо владі до нас немає діла! Оскільки я працюю, то мені краще гроші здати».
Єва Манченко працювала на панчішній фабриці в’язальщицею. Коли народилася друга дитина, отримали житло тут. Жінка показує нам «розмальований» коридор, труби, які течуть. Єва Олександрівна розповідає: «Спроби створити ОСББ були, але потім все притихло, люди розгублені – бо все робиться тільки за їх кошт, а навіщо тоді ЖЕК? Те, що нам обіцяють, не робиться! Довіри до місцевої влади, до місцевих депутатів немає, тому звернулися до народного депутата Сергія Вельможного. Коли він побачив, як ми живемо, то був у шоці! Пообіцяв нам допомогти».
Тетяна Козюберда (квартира № 102) розповіла: «Я живу на дев’ятому поверсі. У мене троє дітей. Ми отримали трикімнатну квартиру. Ліфт працював лише п’ять років, а вже 20, або навіть 25 років, ліфт не працює. Покрівля тече. Коли нещодавно був сильний дощ, замкнула електрика і саме зараз немає світла у кухні, ванній кімнаті, туалеті. Змінюються назви ЖЕКів, змінюється влада, а наше життя становиться все гірше».

«Комунальний футбол» триває роками
Про тривалі «стосунки» між мешканцями будинку та структурами ЖКГ Рубіжанської міськради свідчить листування – є листи за багато років! На усі скарги та заклики про допомогу – стандартні відписки: «Ваш лист уважно розглянуто… шукатимемо можливість… за наявності фінансування… поставили на чергу…». Такий собі «комунальний футбол».
Нагадаю, що згідно з статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (від 09.11.2017) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
По ходу цієї комунальної п’єси, цієї комунальної драми, на мешканців будинку № 59 всі відповідальні структури махнули рукою… Мешканцям дорікають: станом на серпень 2019 борг «за послугу з управління багатоквартирним будинком складає 45 тисяч 231 гривню 39 копійок». А за що платити? За відсутність роками послуг? Втім, борги мешканців порахували до копієчки, а своїх боргів, своїх зобов’язань геть не бачать!

Надія на народного депутата
Але, попри все, знаходяться люди, які не перший рік ведуть паперову тяганину з міськими службами за капітальний ремонт покрівлі. Так, наприклад, люди звернулися до народного депутата Сергія Вельможного. З такими листами зокрема звернулися Тетяна Яценко, Тетяна Супрун та інші.
Варто відзначити, що у вересні 2019 року мешканці будинку № 59 отримали чергову відповідь. Головна теза – фахівці КП «Муніципальний сервіс» покрівлю обстежили, зафіксували «чисельні руйнування» та потребу капітального ремонту. Але, як зазначається у листі до Тетяни Супрун (квартира № 71), «на жаль, на сьогоднішній день у міському бюджеті не передбачено кошти на проведення капітального ремонту покрівлі житлового будинку по вулиці Менделєєва, 59».
Варто також процитувати щодо ремонту електромережі: «Стосовно капітального ремонту електромережі будинку, повідомляємо, що в міському бюджеті на 2019 рік були заплановані кошти на виконання вказаних робіт. Після виконання проектних робіт за умови наявності фінансування буде укладено договір с підрядником та виконано капітальний ремонт».
Минули вересень, жовтень, на середину листопада «віз і нині там». На момент написання цього матеріалу роботи не проводилися.

Зустріч з помічником депутата
Нещодавно, на вулиці Менделєєва, 59 за дорученням народного депутата України Сергія Вельможного побував його помічник.
Помічник депутата Валерій Безбородов має значний життєвий та професійний досвід, пов’язаний з системою ЖКГ, але стан справ вразив і його: «Важко повірити, що все це відбувається в 21 сторіччі! Я розумію місцевих мешканців, які називають цей дім «комунальним пеклом».
Окрім цього, Валерій Анатолійович додає, що сьогодні отримано близько 40 звернень рубіжан стосовно ремонту покрівель у багатоквартирних будинках, існує чимало звернень стосовно ремонту під’їздів. А наразі, напередодні зими, гостро постає проблема як елементарно вижити, як пережити опалювальний сезон без централізованого опалення. Особливо гостро ця проблема постає перед мешканцями зазначених будинків по вулиці Менделеєва.
«Спілкуючись з місцевими мешканцями, я зрозумів, що влада, комунальники, грають з ними у футбол, а простіше кажучи, вони відбивали всі скарги, переадресовуючи їх від одного відповідального до іншого. Хтось має зупинити цей «комунальний футбол». Саме тому, за дорученням Сергія Анатолійовича Вельможного після всього побаченого, ми розпочинаємо роботу з порятунку. Оскільки Сергій Анатолійович є народним депутатом, то його завдання займатися не тільки підготовкою законів у парламенті, але й опікуватися нагальними проблемами всіх виборців свого округу, незалежно від того, на якій вулиці вони мешкають. Побачивши стан справ на окрузі, ми ще раз переконалися у тому, що для народного депутата Вельможного, для всіх депутатів від команди Сергія Шахова (партія «Наш край») проблеми, пов’язані з системою ЖХГ, були і залишаються одними з пріоритетних, тобто головних», — підкреслив Валерій Безбородов.
…Коли зустріч вже закінчувалася, до Валерія Безбородова підійшла Ірина Серенкова, яка мешкає у сусідньому домі № 61. Ось що розповіла Ірина Миколаївна: «Коли почула, що приїхав помічник народного депутата, то відразу прибігла на зустріч, бо проблем у нашому будинку не менше, а навіть і більше. Наш будинок здали у 1984 році, я вже мовчу про те, що не було жодного ремонту… У нас наразі кричуща проблема – немає централізованого опалення. У нас немає силового кабелю, а це значить, що взимку вибиває електрику, бо люди вимушені підключати все для обігріву. Так сталося, що на електриці все «зав’язано», бо газу не маємо. Коли вибиває електрику – не маємо ані тепла, ані води, їсти не можемо приготувати! Всі обіцянки місцевої влади тануть, а життя стає все гірше та гірше!».

Чого очікувати далі?
Якщо бути до кінця справедливим, то не всі мешканці проявляють активність у боротьбі за свої комунальні права. Є і такі, хто, як кажуть, і палець об палець не вдарить. Проте, якщо розпочнеться процес рятування будинку № 59, то треба буде підключатися всім. Хтось на суботник вийде, хтось «копійчину» здасть на спільну справу. Треба щоб люди врешті-решт зрозуміли: сьогодні порятунок будинку тільки розпочався. Народний депутат — не чарівник, і не може зробити все і одразу. Але перший крок вже зроблено, потрібно рухатися далі!
Ймовірно, проблеми людей допомогло б вирішити створення ОСББ. Все має йти згідно з вимогами Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». А щодо правової допомоги, то її можна знайти через помічників того ж народного депутата Вельможного. Думаю, що вони не відмовлять, а з радістю допоможуть. Лише наполегливість і бажання самих мешканців будинку, а також кваліфікований юридичний супровід допоможуть відстояти і захистити людям свої права.

Підготував
Володимир Сидоренко