Працюють з людськими долями. У першу чергу – з дитячими

Спеціалісти служби у справах дітей, а також представники Рубіжанського центру соціальних служб, поліції та бюро безоплатної правової допомоги 16 червня побували в селах Рубіжанської територіальної громади – Михайлівці, Голубівці та Булгаківці. Разом із місцевими фахівцями з соціальної роботи вони відвідали сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Цей робочий день журналіст «Рубіжанських новин» провів разом із фахівцями.

А саме: Олена Нічупієнко, начальниця служби у справах дітей Рубіжанської міськради, Тетяна Івлєва, завідувачка сектору з питань опіки й піклування над дітьми служби у справах дітей, Оксана Жук, фахівчиня із соціальної роботи Рубіжанського міського центру соціальних служб (РМЦСС), представниця Школи соціальних ініціатив Ганна Кисельова, інспекторка сектору ювенальної превенції відділу превенції Сєвєродонецького районного управління поліції, та Катерина Конопліна, головна спеціалістка відділу «Рубіжанське бюро правової допомоги» Сєвєродонецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
У кожному селі до них долучалися фахівці із соціальної роботи, які працюють безпосередньо на територіях старостатів: Ірина Гнатенко (Михайлівка), Марина Мамчур (Булгаківка) та Тетяна Зьома (Голубівка). Крім того, в Голубівці сім’ї разом з фахівцями відвідала й староста Ірина Бобильова.

Загалом за робочий день фахівці побували у восьми родинах. І з дітьми поспілкувалися, і з дорослими, і з побутовими умовами ознайомилися, і проблеми встигли побачити – принаймні ті, які одразу видно професійним оком. У разі необхідності одразу надавали консультації, в тому числі юридичні. Катерина Конопліна кожній родині залишала пам’ятку щодо безоплатної правової допомоги та контактні телефони юристів, які можуть цю допомогу надати.
Історія кожної родини (а також тієї величезної роботи, яку з кожною родиною виконують фахівці) цілком може претендувати не на одну газетну статтю, а на сценарій для фільму, а то й для серіалу. Кожна історія унікальна, і в той же час в чомусь типова. За сухими словами «…неналежне виконання батьківських обов’язків, низький виховний потенціал родини…» – долі дітей, які потребують допомоги.
У сьогоднішньому випуску «Рубіжанських новин» – історії двох родин, із якими працюють фахівці. Ці історії єднає те, що в обох випадках дітям дарують свою любов, турботу та увагу люблячі родичі. Хоча й в абсолютно різних ситуаціях.

Велика любляча сім’я

Однією з перших фахівці відвідали родину, в якій виховується двоє братів та сестра – підлітки Іван, Микола та Наталя. Їхньою опікункою є старенька бабуся – старенька в прямому, не образливому сенсі слова.
Свого часу вона народила й виховала трьох дітей, все життя пропрацювала в тваринництві – то телятницею, то дояркою… Отже, в її 70 років сил та енергії в жінки залишилося не так багато. Піднімати на ноги трьох онуків (а вони, залишені мамою, живуть з бабусею майже з народження) допомагають її син та дочка – рідні тітка та дядько дітей. Їм обом – за сорок. І обидва вони не мають особистого життя, не мають власних сімей – усі сили, час та енергію витрачають на виховання племінників, які справді стали для них рідними дітьми.
У цій родині всі привітні, відкриті й балакучі – й дорослі, й діти. У дітей є все, що тільки може бути їм потрібне в матеріальному та побутовому плані. А головне – є любляча сім’я.

Сашко

…Сашкові цього року треба йти до першого класу. Чи піде він туди – поки що невідомо, адже через стан здоров’я йому рекомендоване навчання в спеціалізованому закладі, і тут є певні перешкоди.
Сашко привітно вітається з усіма гостями за руку. Гості дивуються: яка сильна рука для такого малого хлопця… Тоді хлопець із гордістю демонструє біцепси, яким може позаздрити й шістнадцятирічний.
Він росте із чотирма старшими братами – двоюрідними. Вони спортсмени, професійно займаються футболом та велоспортом, і Сашкові не просто є з кого брати приклад – у нього повне подвір’я тренерів. Тренерів, які його люблять і оберігають. На власні очі ми бачили: двоє старших грають у футбол, Сашко вибігає до них із криком «Пас!», вливається у гру… Коли падає – сильні руки старших його підхоплюють, ставлять на ноги – і гра триває.
Рідна мама Сашка всього цього не бачить – її подвір’я поруч, але вона з’являється тут нечасто. Та й нечасті її приїзди життя родині аж ніяк не полегшують. Хлопчика з малечку виховує тьотя Оля – мама двоюрідних братів. При цьому фактично жодних прав як вихователька, як родичка не має – офіційно вона не є опікункою, мама Сашка не позбавлена батьківських прав.
Єдиний документ, який надає тьоті хоч якісь права щодо хлопчика – довіреність для поїздки на операцію, яку йому робили певний час тому. До речі, гроші на цю операцію заробляли саме ця тьотя та бабуся.
При тому, що хлопчик (як і в описаній вище ситуації) оточений люблячими родичами, насправді цій родині належить подолати купу перешкод – подолати за допомогою спеціалістів служби у справах дітей. Це і юридичні аспекти, і здоров’я хлопця, і подальше влаштування на навчання… Проблем, які належить вирішити спільними зусиллями тьоті й фахівців, чимало.
А от із чим тут взагалі немає проблем, так це із взаємною любов’ю і взаємоповагою всіх членів родини. Це відчувається і в словах, і в поглядах, і у вчинках – в усьому. Побут родини теж організований належним чином. Тьотя має й господарство, й офіційне працевлаштування, кожен із синів має комфортну особисту територію.
До речі, щодо харчування великої родини: почесне місце в холодильнику займає окрошка – ціле відро.

Основна робота попереду

Зауважимо: мова йде лише про один робочий день. І в більшості випадків – з урахуванням того, що ці населені пункти підпорядковані Рубіжанській міській раді зовсім нещодавно – фахівці з тими чи іншими сім’ями лише знайомилися, лише починали аналізувати життєві обставини, в яких вони опинилися, аналізувати їхні проблеми та потреби. Буквально тут же, під час поїздки, починали ці проблеми вирішувати: телефонувати в навчальні заклади, до яких могли б взяти ту чи іншу дитину на навчання, телефонувати до колег-поліцейських, щоб знайти ту чи іншу маму (як у випадку з Сашком)… Загалом же – основна робота попереду. Щоденна важка робота. Адже дітей, які потребують допомоги, в громаді багато, і цим дітям ще рости й рости.
Остаточна мета щоденної, щогодинної роботи фахівців – зробити так, щоб кожна дитина виховувалася в люблячій родині, в небезпеці, та була щаслива.

Спільним у тих історіях є те, що діти, попри відсутність поруч із ними рідних батька та матері, все ж таки ростуть і виховуються в оточенні люблячих та турботливих близьких.
На жаль, на загальному фоні такі історії сприймаються як виняток (принаймні так було під час цього рейду). У більшості ж випадків спеціалістам служби у справах дітей доводилося всерйоз ставити батькам та – причому частіше – матерям питання такого плану: що дитина сьогодні вже їла і що їстиме? чи є в домі хоч якийсь запас харчів? де дитина спить? чи має вона постільну білизну? чому ліжко, на якому вона спить, настільки незручне? де дитина виконує шкільні домашні завдання? де і як вона купається?
І майже щоразу на адресу батьків звучало питання: чи зловживаєте ви алкоголем? Питання сприймалося як риторичне, бо в більшості випадків відповіді й не потребувало – вона була очевидна. Адже нерідко за офіційними формулюваннями «неналежне виконання батьківських обов’язків, низький виховний потенціал родини» стоїть зловживання батьками спиртними напоями.

Мама й син

При всій унікальності цих родинних історій багато в чому деякі з них типові.
Ось один із прикладів такої типовості – дві схожі ситуації.
…У будинку проживають школяр, хлопець-підліток, та його мама – не надто молода як для сина такого віку. В обох випадках одним із перших запитань на адресу мами звучить питання щодо зловживання алкоголем. В обох випадках мами не мають офіційного працевлаштування. В обох випадках важко зрозуміти, що дитина їла зранку (і чи їла взагалі), що вона їстиме протягом дня, чи є в домі запас продуктів і чи є хоч якісь гроші для того, щоб їх купити. В обох випадках, до речі, хлопці люблять своїх мам та не мають до них жодних претензій за те, що фахівці називають «неналежним виконанням батьківських обов’язків». Хоча ця неналежність видна неозброєним оком.
Інші деталі відвідання родин різняться.
В одному випадку жінка іде на контакт зі спеціалістами. Не будучи офіційно працевлаштованою, вона все-таки підробляє: випасає місцеве стадо, обробляє город людини, яка пустила їх із сином жити в своє помешкання (власного будинку родина не має).
Хлопець теж іде на контакт із спеціалістами. Він ні на що не скаржиться. Має більш-менш нормальне ліжко (щоправда, є проблема з постільною білизною – навіть з її наявністю). Добре вчиться, не має жодних проблем у школі, не має проблем у спілкуванні з однолітками – все це підтверджує й місцева фахівчиня із соціальної роботи. Має непоганий одяг на різні випадки життя. Має навіть невеличкі підробітки. Займається футболом. І спеціалісти служби у справах дітей рекомендують йому всерйоз замислитися над подальшим навчанням у спеціалізованому спортивному навчальному закладі в Кремінній. Навіть готові сприяти цьому.
…Мама отримує попередження від спеціалістів служби у справах дітей та від представниці поліції. Вона обіцяє не пити (або хоча б зменшити споживання алкоголю). А спеціалісти обіцяють (і їхня обіцянка – не прості слова) не втрачати жінку із сином з поля зору.
Інша одинока мама, що має хлопця-підлітка, у подібній ситуації спілкується з учасниками рейду за принципом «кращий захист – це напад». Зауважує, що вона не готова підраховувати, скільки саме днів не вживає (чи вживає) алкоголь. Зауважує, що не має заробітку, бо в селах немає роботи. Причому аргументи про те, що її сусіди якось годують власні сім’ї – офіційною роботою, господарством, городом, заробітчанством – на жінку не діють. Зауважує, що її вини у відсутності роботи й заробітків немає.
Якось виживати в матеріальному плані жінці допомагають родичі, які живуть по сусідству, та батько сина. Вона навіть не садить власний город – хоча за невеличку плату допомагає сапати городи сусідам.
На прохання показати, чим харчується й найближчим часом харчуватиметься дитина, жінка демонструє миску полуниць, молоко в півторалітровій банці – на денці, кілька яєць, сало в банці – без холодильника. Диван, на якому спить хлопець, вражає спеціалістів тим, наскільки він старий та провалений – без кількох матраців на ньому неможливо лежати, скажімо так, паралельно землі… І при цьому – жодного матрацу.
Помешкання справляє дивне й неоднозначне враження. Дім капітальний, кімнат багато. Деякі – абсолютно нежилі, захаращені дивними меблями. Є велика заборгованість за електропостачання. Меблі, посуд, килимки на стінах та на підлозі, інші речі – все свідчить за те, що колись тут жили цілком заможно – роки десь так у 70-ті – 80-ті минулого сторіччя. Принаймні все, чим тут користуються, було, як то кажуть, у тренді саме в той період. У тому числі книги. На тумбочці, до речі, лежить розкрита книга, яку читає мама. Це фантастика.
Правду кажучи, бесіда з цією жінкою – розмова виховного характеру, яку ведуть дорослі люди з дорослою людиною – справила на автора цієї статті досить важке враження. Адже якось неприродньо виглядає виховання по відношенню до людини того віку, коли про виховання й мови бути не може, людини, яка вже давно (принаймні відповідно до законодавства й етичних суспільних норм) повинна виховувати власну дитину й піклуватися про неї.
…Зрештою, після тривалого важкого діалогу, ця жінка також отримує письмове попередження від фахівців, у чому власноруч і розписується.
Їй пояснюють, що за певних обставин у батька її сина є всі шанси на законодавчих засадах зробити так, щоб дитина жила з ним, а не з нею.
Поки жінка веде діалог із спеціалістами, її син з ними майже не спілкується – він змушений притримувати досить агресивного собаку, щоб сторонні люди змогли зайти на подвір’я та в дім.

Багатодітні батьки й проблемні мами

Дві інші історії схожі між собою тим, що великі багатодітні родини тримаються на чоловіках – саме на батьках, а не на мамах, як у нашому суспільстві буває найчастіше. В обох випадках багатодітні чоловіки взяли саме на себе відповідальність за великі родини. В обох випадках чоловіки (на відміну від їхніх жінок) не зловживають спиртним, працюють, ведуть господарство. І в обох випадках разом із іншими членами родин потребують фахової допомоги – і психологічної, і матеріальної, і юридичної…
Ось перша ситуація.
…Перше, що зробив цей чоловік кілька років тому, повернувшись з АТО – позбавив свою дружину (матір старших дітей) батьківських прав. Чоловік зізнається: життя його дітей з рідною мамою, до його демобілізації, було суцільним пеклом – жахливі побутові умови, життя впроголодь, жебракування.
Тепер вже кілька років дітей виховує батько. Він одружився вдруге й з другою дружиною має спільну дворічну дитинку. Вони мають чимале господарство. Про харчування дітей тут у спеціалістів питань не виникає – очевидно, що продуктами родина себе забезпечує, є навіть дещо на продаж. Чоловік зовсім не вживає спиртного.
Але є проблеми з побутовими умовами – навіть із спальними місцями для дітей, з незавершеним ремонтом. Є проблеми зі здоров’ям дітей, із подальшим навчанням старшої дитини. Допомогти подолати всі ці проблеми й покликані фахівці. І добре, коли відчувається: люди, які опинилися в складних життєвих обставинах, готові приймати цю допомогу й допомагати самим собі самотужки.
Інший багатодітний батько, який також легко йде на контакт із фахівцями, був єдиною дорослою людиною під час нашого рейду, яка, щоб поспілкуватися, відволіклася від роботи на підприємстві (а не просто на власному городі) – чоловік працює трактористом, а зараз якраз гаряча пора.
Через усе подвір’я – кілька мотузок із величезною кількістю одягу, що сушиться після прання.
Поки батько на роботі, дві його дочки та син з друзями гуляють на подвір’ї. Кудись далеко, тим більше на ставок, самі не ходять – лише з батьком. Відчувається, що фахівчиня з соціальної роботи та староста добре знають цю родину, знають не лише про якісь глибокі родинні проблеми, а й про різні дрібниці, якими наповнене життя дітей: про їхні захоплення, про футбол із друзями-сусідами, про їхнього собачку й навіть про зачіски дівчат.
Мама цих трьох дітей наразі живе в іншому населеному пункті з іншим чоловіком. Про юридичне позбавлення її батьківських прав наразі мова не йде.

Багатодітна одинока мати

Ще одна родина, яку фахівці відвідали від час рейду, – сім’я одинокої молодої багатодітної жінки. Вона переїхала в це село з іншого населеного пункту і зараз живе в будинку родичів. Сама вона виросла в закладі інтернатного типу, без батьків, отже, їй свого часу було дуже важко (та й зараз важко) адаптуватися в соціальному середовищі.
Учасники рейду поспілкувалися з жінкою та її дітьми, відвідали її помешкання, ознайомилися з умовами проживання дітей.
Ця родина відверто потребує допомоги спеціалістів служби у справах дітей та фахівців інших служб, і вона цю допомогу отримає.

Єдина зустріч не відбулася

Протягом всієї поїздки, практично в усіх випадках відчувалася максимальна довіра людей, які опинилися в складних життєвих обставинах, до фахівців. Їх пускали на подвір’я, в будинки, розказували про найпотаємніше.
Виняток цього разу був лише один: немолода жінка, будучи хазяйкою будинку, не пустила фахівців ані в помешкання, ані на подвір’я. Аргументувала тим, що її дочки, багатодітної матері, разом із дітьми немає вдома. Отже, й відвідувати нікого, спілкуватися ні з ким… Щоправда, сама бабуся онуків поспілкувалася з фахівцями, розповіла про власне життя (здебільшого про багаторічну працю та проблеми із здоров’ям), отримала від Катерини Конопліної пам’ятку щодо безоплатної правової допомоги із контактними телефонами. Говорячи про своїх онуків, бабуся зауважила: діти нагодовані та купані, а це найголовніше…
Але у спеціалістів служби у справах дітей ще залишається багато питань. Отже, вони сюди ще повернуться.

Очікує на кодування

В одному випадку під час відвідування родини дома була лише жінка – спільну неповнолітню дитину кілька днів тому забрав в інший населений пункт чоловік. Забрав через те, що жінка, м’яко кажучи, ну дуже вже зловживала спиртним. А зловживала вона в цей період настільки сильно через те, що чоловік (цей самий) її покинув.
На момент спілкування з фахівцями жінка спиртного не вживає – вона готується до кодування від алкоголізму, на чому наполягають її родичі.
Де і з ким надалі проживатиме дитина? Над вирішенням цього питання працюватимуть спеціалісти служби у справах дітей.
Як і над безліччю інших питань, які стосуються дуже різних сфер життя: від оформлення субсидій та обліку в службі зайнятості до психологічної підтримки.
Спеціалісти працюватимуть на кінцеву мету: зробити так, щоб кожна дитина зростала і виховувалася в безпечному оточенні.

Привезли необхідні речі

У кожному старостаті, де побували фахівці, вони залишили чималі пакунки із гуманітарною допомогою – її через Рубіжанський міський центр соціальних служб передали представники громадської організації «Мрії молоді».
Тут були і речі для дорослих, і одяг для немовлят, і взуття різних розмірів на різну погоду, й побутові речі…
Все це місцеві фахівці з соціальної роботи мають передати сім’ям, які цього потребують.

Бібліотека: місце зустрічі змінити не можна

У Михайлівці учасники спільного рейду завітали до місцевої бібліотеки, де застали велику групу місцевої дітлашні – від підлітків до малят, які тільки-но навчилися ходити.
– Пришкільного табору в нас цього року немає, – пояснює Марина Мамчур, фахівчиня з соціальної роботи. – А діти й батьки звикли, що з малечею влітку займаються. Тому телефонують до нас, приходять.
От і прижилася в селі така форма роботи – Марина Мамчур разом із бібліотекаркою організовують дозвілля для місцевих дітей. Взяли участь у цій роботі (хоч і не довго – треба було їхати в сім’ї) й учасники рейду. За ті недовгі хвилини, що вони перебували в бібліотеці, намалювали кілька кольорових долоньок із хлопцями та дівчатами. А Олена Нічупієнко встигла навіть заспокоїти хлопця, який заливався слізьми через те, що вирізав менше, ніж інші: завдяки її допомозі з-під його олівця та ножиць вийшло аж чотири яскраві долоньки.

Імена героїв статті з етичних міркувань змінено, місце проживання не вказується.