Місто Буськ: погляд з Рубіжного

Правду кажучи, не надто багато ми знаємо про інші регіони власної держави. Бачити ті чи інші міста України ми звикли хіба що по телевізору – адже не всім доступні подорожі чи навіть робочі відрядження. Безумовно, коли-не-коли дехто відправляється до тих міст та сіл, що мають репутацію та інфраструктуру туристичних – Київ чи Одеса, Бердянськ чи Урзуф… Але це не дає повного уявлення про те, чим і як живуть інші територіальні громади країни, тим більше — віддалені.
А звідси – міфи й стереотипи про мешканців інших регіонів. А від міфів – непорозуміння, конфлікти, політичні маніпуляції та гібридні війни.
Долати подібні стереотипи покликаний проєкт «Схід і Захід: єдиний інформаційний простір».

Крізь імперії

Зараз місто Буськ (принаймні до найближчих місцевих виборів, які певною мірою «переформатують» адміністративний устрій країни) є центром Буського району на Львівщині. Власне в місті поживає близько восьми з половиною тисяч мешканців. Тобто, у порівнянні з Рубіжним, цей населений пункт досить невеликий. Загалом у Буському районі чисельність населення становить понад 42 тисячі (крім Буська, це ще 2 селища та 80 сіл).
Щоб стати тим містом, яким він наразі є, Буськ пройшов крізь століття, змінюючись разом із своїми мешканцями. Були в його історії і слов’янський період, і руський, і польсько-королівський, і австрійський, і радянський… Кожен із них по-своєму вплинув на архітектуру й економіку, на духовність і демографічні процеси, на виробництво й інфраструктуру, зробивши місто таким, яким воно є.

Духовне життя

Тут завжди жили й живуть представники різних національностей та конфесій. Відповідно, є тут і синагога, й православні храми, й греко-католицькі…
Цікаво, що саме в Буську знаходиться найстаріший на теренах України та один з найстаріших у Європі єврейський цвинтар – кіркут, якому майже 500 років. Найстаріше поховання на цьому цвинтарі датується 1520 роком.
Загалом пам’ятки історії та архітектури тут унікальні. Недарма на сайті «замки та храми України» (castles.com.ua) приділено увагу кільком із них.
Сьогодні зупинимося на одному з храмів – церкві Святого Пророка Іллі в селищі Красному Буського району. 2 серпня цього року, на свято Пророка Іллі, прихожани разом із настоятелем храму отцем Степаном Жукровським відзначили 270-річчя святині.

Ось її історія.

У 1750 році в Красному, на правому березі річки Гологірки, за сприяння громади гуцульські майстри збудували церкву, названу на честь Святого Пророка Іллі. Це одна з найстаріших пам’яток сакральної архітектури національного значення, що збереглася до наших днів.
За переказом старожилів, місцевий поміщик дозволив рубати деревину в сосновому борі, що ріс в урочищі Деревіний. Церкву побудували із сосни на дубових підвалинах і накрили гонтовим дахом (у вигляді дерев’яних пластин). Поруч із дуба звели дзвіницю, оббивши її сосновими дошками, також покриту гонтом.
Церква побудована в бойківському стилі. Це типова для українського церковного будівництва тризрубна (тридільна) будова, де кожен зруб перекрито ступінчасто-пірамідальним перекриттям. Зруб складений із соснових брусів не тільки в стінах, але й у пірамідальному перекритті, так що зовнішній вигляд споруди повністю відповідає внутрішньому просторовому об’ємові. Це основна особливість української архітектури. Ступінчасте перекриття є двоповерховим. Зверху підіймаються три сферичні бані: центральна – вища і більша, а західна і східна – нижчі і менші. Восьмибічне підбання створене за допомогою «клина-межилучника» трикутної форми. Побудована «без єдиного цвяха» церква зберегла свій первісний вигляд до теперішнього часу. Вона дивом не постраждала в 1915 році, коли згоріла значна частина селища.
Підтримували зовнішню красу храму численні реставрації. Найграндіозніша з них відбулася в 1886-1900 роках. Її результатом стало зведення нової дзвіниці біля церкви, яку збудував майстер Андрій Генсьоровський з Сеняви. Цікаво, що внутрішнє оздоблення святині досить скромне. Безліч ікон і стародавній вівтар створюють неповторну спокійну атмосферу в храмі. Чотириярусний іконостас походить з ХІХ ст. А ще тут зберігаються Хрест із мощами Пратулинських мучеників, частинка Глинянського хреста та ікони отця Піо й отця Шарбеля з реліквіями. На церковному подвір’ї є криниця, яка не лише втамовує спрагу – подорожні стверджують, що вода в ній має цілющі властивості.
Про інші духовні й історичні пам’ятки Буського району, а також про підприємства, інфраструктуру, ринок паці, освіту й медицину та інші складові життя мешканців Буського району – в наступних випусках «Рубіжанських новин».