Історична пам’ять Буська

Тут завжди жили й живуть представники різних національностей та конфесій. Відповідно, є тут і синагога, й православні храми, й греко-католицькі…

Місто Буськ – не надто великий районний центр на Львівщині. За розміром, кількістю населення та інфраструктурою нагадує швидше Білокуракине чи Біловодськ нашої області, аніж промислове Рубіжне. Чомусь Буськ абсолютно не «розкручений» як туристичний напрямок. Напевно, через те, що поруч – Львів, який давно і стабільно є містом, що приваблює туристів з усього світу. У той же час цьому райцентру є що запропонувати туристові – людині, небайдужій до історії своєї країни, та навіть до історії Європи. У спадок від Речі Посполитої, Австроугорської імперії та Радянського Союзу невеликому українському місту зрештою дісталися унікальна архітектура церков та інших споруд, багатоконфесійність та толерантність.

Людина, хрещена в православній церкві, тут запросто може зайти, приміром, до римо-католицького костьолу та помолитися. Бо навіть не за роки, а за століття тут звикли багатонаціональність і багатоконфесійність сприймати як норму життя.
Отже, запрошуємо нашого читача разом із нами побувати в місцях, що лишилися в Буську як пам’ять про різні історичні епохи.
Почнемо з єврейського кладовища. Найстарішого в Україні та одного з найстаріших загалом на території Європи – перше поховання на цьому цвинтарі датується 1520 роком.

Найстаріший кіркут – єврейський цвинтар

Кіркут – так у євреїв називають те, що українці називають кладовищем або цвинтарем.
Щоб потрапити сюди з центру Буська найкоротшим шляхом, ми крокували манівцями, крізь густі хащі (а тут досить волого – відчувається близькість двох річок, Західного Бугу та його притоки Плотви; отже, зелень буяє навіть у вересні).

Кіркут
Єврейське кладовище розташоване на досить нерівній місцевості – пагорб на пагорбі.
Сірі надгробки з написами, зробленими івритом, схожі на бетонні. Але в часи, коли їх ставили, бетону ще не було. Насправді ці надгробки кам’яні. Деякі з них похилилися, деякі буквально припали до землі – і не дивно, адже вони перестояли століття, перестояли війни…
Єдиний камінь, який тут своїм виглядом вибивається із загального ряду, – чорний пам’ятний знак, встановлений у 2004 році коштом міжнародного центру «Холокост». «В пам’ять святої громади євреїв Буська та району, по-звірячому знищених нацистами в 1941 – 1944 рр.» – таким є напис на цьому камені.
Знак нагадує про дуже страшну сторінку нашої історії.
Місцеві мешканці пригадують, як після Другої світової війни в Буську знаходили місця масового знищення євреїв. Із людськими кістками та дитячими черевичками…
Згодом останки неідентифікованих людей, винних лише своєю національністю, перепоховали. Равіни відслужили служби… Життя триває.
На єврейському кладовищі в Буську панують тиша й спокій.
А поруч вирує життя. Безпосередньо біля кіркута – подвір’я місцевих мешканців. Поруч випасають корів та гусей. Не надто далеко й центр міста.
Кіркут обнесений новим парканом. Його встановили кілька років тому за кошти єврейської громади. Паркан обсаджений квітами, які підібрані так, що цвітуть будь-якої пори року, крім, звичайно, зими. Під час нашого перебування в Буську, на початку вересня, тут на повну цвіли чорнобривці, а на підході були айстри.
Цікава деталь: ці квіти вже не перший рік тут висаджує звичайна місцева мешканка. Вона не є іудейкою ані за національністю, ані за віросповіданням. Це звичайна типова українка з Буська… Вона просто вважає за потрібне робити те, що робить.

Церква Святої Параскеви

Зараз це діючий греко-католицький храм.
З точки зору архітектури це визначна пам’ятка початку 18 століття – її побудовано в 1708 році. Храм дерев’яний. Його триярусний дах критий гонтою (дерев’яний аналог сучасної черепиці). На подвір’ї церкви – могили священників, які служили тут у різні часи.

Церква Святої Параскеви

Церква святої Параскеви – не єдиний греко-католицький храм у Буську й Буському районі. Але очевидно найдревніший і такий, який має невелику кількість прихожан. Адже до початку реставрації цієї церкви місцеві греко-католики ходили до іншої, більшої церкви.
У день нашого відвідування – п’ятого вересня – кілька жінок тут прибиралися до свята. Коротка спідниця й непокрита голова журналіста-жінки не стали перешкодою для того, щоб нас пустити до храму.
Відчуваєш, що просто від того, що тут знаходишся, ти ніби живишся якоюсь енергетикою.
Місцеві журналісти кажуть: це не енергетика, це – Святий Дух. Можливо.

Храми греко-католиків та римо-католиків

…Крокуємо далі.

Греко-католицька церква Святого Миколая
Майже в центрі міста – ще один греко-католицький храм, церква Святого Миколая.
Поруч із ним – катехизисний дім римо-католиків. Сусідство абсолютно випадкове. У цьому домі мешкають римо-католицькі священики.

Костел Святого Станіслава
А найближчий римо-католицький храм – костел Святого Станіслава.
Він вражає не лише архітектурою, а й озелененням території.

Палац графа Бадені

Будь-яка архітектурна пам’ятка – це ще й, скажімо так, об’єкт (принаймні з точки зору житлово-комунального чи міського господарства). І хтось його має утримувати й обслуговувати.
Об’єкт, про який іде мова – палац графа Бадені в місті Буськ – тривалий час підпорядковувався то військовому профільному міністерству, то Міністерству внутрішніх справ… Охорону тут ніхто не виставляв, реставрацією ніхто надто не переймався… Сюди тяглися закохані парочки, й дітлахи докладали всіх зусиль, аби вдертися на дах (а хто в дитинстві такого не робив?). За останні кілька років тут було близько п’яти пожеж. Обгорілі дошки й зараз валяються біля будівлі.
Аби потрапити на подвір’я замку в суботу, ми за допомогою Ірини Гаєвської, журналістки «Волі народу», крізь чагарники рухалися в напрямку палацу з парку імені Івана Франка. Це не було протизаконно – адже у правовій державі що не заборонено, те дозволено.
Ззаду палац оточений величезними занедбаними ангарами для великої техніки, які стоять покинуті та поростають буйною рослинністю ще, напевно, з дев’яностих років.
Після того, як з балансу Міністерства внутрішніх справ його передали на баланс міста будівлю почали потроху реставрувати – з боку фасаду видно, що певні роботи вже ведуться. Крім того, огорожу навколо нього почати замикати, а це ускладнило доступ до будівля малим бешкетникам та хуліганам. З тією ж метою на дверях палацу повісили надійні замки. Тепер залізти на дах, аби запалити там багаття, стало практично неможливо.
У будь-якому разі, навіть у такому вигляді, палац лишається архітектурним дивом. Колони, балкон, вікна – все це не перестає бути красивим від занедбаності. Охороняють будівлю сплячі скульптурні леви та величезні вікові дерева. Тут, як і біля культових споруд Буська, також відчуваєш спокій і живишся позитивною енергетикою.

Мандрувати й мандрувати…

Описане нами – лише невеличкий відсоток місць, які варто відвідати у Буську. Тут тобі й синагога, й парк імені Івана Франка, який є памяткою садово-паркового мистецтва, й міська ратуша…
Місто абсолютно не менш цікаве, ніж інші міста Львівської чи Закарпатської областей. Але – менше «розкручене», таке, яке нечасто згадується в медійному просторі. І саме тому його варто відвідати, якщо ви не байдужі до мандрів Україною.
Від Львова до Буська – трохи понад 40 кілометрів, 40 гривень проїзд, маршрутки ходять регулярно. Місцевий готель досить недорогий та комфортний.