Де є воля, там завжди й дорога

Спочатку, хотів написати цю замітку безпосередньо до свята Водохреща, так як після святкування Нового року за старим стилем, саме це свято — чергове і актуальне і не тільки для українців, але і християн інших національностей. Було бажання поділитися своїм невеликим досвідом, а точніше просто розповісти про те, як сам досягнув своєї мети, щодо купання в ополонці. Але потім, вирішив підготувати відповідний матеріал і передати його до редакції газети для друку вже після 19 січня. Ознайомившись з деякими публікаціями в мережі Інтернет з зазначеного питання, зробив висновок, що головне – це поступова підготовка організму — фізично, психологічно, а саме духовно, де ключовим словом є поступовість. Тому і прийняв таке рішення, щоб нікому не зашкодити та не підштовхнути до здійснення серйозних речей спонтанно і непродумано, так би мовити з ходу, а надати можливість підготуватися на протязі цілого року, і вже на Водохреща 2020 року виконати задумане.
Головним обрядом свята було і є купання в ополонці. Здавна вважається, що купання на Водохреща сприяє зціленню від різних недуг. Саме хрещення означає очищення душі і тіла. Багато сміливців приймають героїчне рішення скупатись в ополонці. Віруючі люди стверджують: купання в ополонці на Водохреще для православної людини – не небезпека, а благо, яке може принести навіть чудесне зцілення від хвороб. Священики по-своєму дивляться на купання в ополонці на Водохреща. Так, більшість з них постійно підкреслюють, що купання в ополонці на Хрещення має сенс лише для глибоко віруючої людини, для інших це – забава, що навіть граничить з гріхом».
На жаль, не можу сказати, що являюсь глибоко віруючою людиною. Але на відповідне запитання від журналіста про релігійну віру, тільки без слова «глибоко», одного разу відповів: «Що більше так, чим ні!». У кожного з нас своя дорога до Бога. З повагою ставлюся до віруючих людей, істинних священнослужителів, у тому числі інших віросповідань. Це їх віра, їх вибір, призначення і покликання, врешті — решт їх право і їх життя. Намагаюсь дотримуватись основних заповідей, визнаю релігійні свята, але живу у реальному, розвиненому і сучасному світі, користуючись досягненнями науки і техніки, культури і мистецтва, які мають різні напрямки і прояви у всіх галузях нашого життя. Взагалі без віри неможливо жити. Вважаю, що кожен повинен мати в собі свою щиру віру, в Бога, в сім’ю і рідних, в долю, в себе, нарешті, чи в свою справу. Головне, щоб поряд з вірою була любов та й надія, такому позитивному у всіх відношеннях тандему, не завадить. Навряд чи людина з вірою в душі спричинить іншій зло, це малоймовірно, але ж винятки можуть траплятися та вони тільки підтверджують загальне правило. Головне, на мій погляд, щоб віра не була фанатичною, бо добра вона не принесе і оточуючим також.
Грецький мудрець давнини Клеобул говорив: «Метрон арістон», що означає – міра найкраще. Мати почуття міри, велика якість людини. Треба спочатку розуміти себе і бажано навчитися зрозуміти оточуючих, сприймаючи їх такими, якими вони є. Не дарма говорять, що щастя, це коли тебе розуміють. А ми всі дуже різні, навіть рідні. У кожного свої погляди на життя, свій характер і темперамент, здібності, виховання, освіта, захоплення, достоїнства та недоліки і звички. Не намагаюсь когось повчати та щось нав’язувати, я лише висловлюю свої думки, можливо і говорю прописні істини, але маю на це право. У всякому разі, сучасна людина не повинна сама себе обмежувати, замикатись лише на чомусь одному, позбавляючи себе можливості розвиватись, радіти життю, а воно таке багатогранне і дається кожному лише один раз. Філософствувати можна безкінечно, але ж розмова саме про купання в ополонці, в житті окремо взятої людини.
Так ось до цієї мети я йшов декілька років. Спочатку це був один із пунктів особистого плану на рік. Але кілька років він так і залишався невиконаним. Напевне не був готовий, як фізично, так і морально. Тобто з комплексним підходом не складалося. То температура повітря була від мінус 22 до мінус 24 градусів по Цельсію та ще з шаленим вітром, то стан здоров’я, який саме напередодні Водохреща погіршувався. Ще розмови близьких про небажаність мого купання в ополонці, у зв’язку з деякими проблемами серцево – судинної системи, вивчення відповідної літератури з застереженнями та дані з Інтернету. Все це заважало і не давало можливості зробити врешті цей почин і досягти мети. А варіант був тільки один раз на рік і саме 19 січня. Так сталося в моєму житті, що я був направлений на роботу в місто Рубіжне, яке і сприяло мені зважитись на цей дійсно сміливий і свідомий крок. Точніше, допомогли мені в цьому саме рубіжани, звичайні люди, лікарі, рятівники, держслужбовці, правоохоронці, підприємці і що цікаво – священнослужителі. Саме так, що природно і напевне по іншому і не могло бути, в таке велике християнське свято. По – перше, це істинна відданість святих отців з Рубіжного своїй православній вірі, їх духовна сила і воля. Вперше в житті побачив, наскільки вони сумлінно і по щирому, проводили всі необхідні обряди по водному хрещенню і мужньо першими, не дивлячись на різний вік, в своїх важких рясах, практично у повному складі, здійснювали головний святковий обряд – купання в ополонці. По – друге, це згуртованість, чоловіча дружба і палка дотриманість вже багаторічній традиції, цього дійсно вольового колективу однодумців. А відбулося моє перше в житті купання на Водохреща в ополонці, на озері Пісочному в Рубіжному, яке ще називають Центральним пляжем та Водною станцією. Ось так, дякуючи рубіжанам, я досяг своєї мрії, подолав страх, довів собі, що маю волю і вирішив, що це мені потрібно. Крім того, я долучився свідомо до традицій і обрядів одного з головних християнських свят та придбав друзів, які мають великий внутрішній потенціал. Тепер я щороку – 19 січня, їду в місто Рубіжне, щоб не порушити традицію, зустрітися зі справжніми чоловіками, разом приєднатись до таїнства водосвяття, на цілий рік перезагрузити свій організм на позитив і добре здоров’я, пройшовши у водах озера Пісочного очищення душі і тіла.
Приємно бачити, що з кожним роком на цьому озері збирається на Водохреща все більше людей і не тільки місцевих жителів. По деяким даним, зазвичай на це свято збирається від 500 до 1000 бажаючих активно і по-справжньому відсвяткувати Богоявлення. Необхідно також віддати належне і подякувати за проведення свята всім причетним до його організації і забезпечення особам і насамперед працівникам МНС, медикам, поліцейським, підприємцям, держслужбовцям і, звичайно, священнослужителям.
Не було б зайвим поліпшити матеріальну базу Водної станції, відремонтувати відповідні будівлі та приміщення, підвищити рівень інфраструктури, надавши можливість рубіжанам та гостям міста, комфортно святкувати і відпочивати в затишних і зручних закладах, на протязі всього року. Саме цього, а ще миру і міцного здоров’я бажаю всім городянам у новому році.
А закінчити свою замітку хочу таким вислівом. «Багато людей не зрушуються з місця, тому що їм важливо відчуття надійності. Зміни лякають їх. Але реальність така: всі життєві нагороди знаходяться поза зоною комфорту. Змиріться з цим. Страх і ризик – обов’язкові стадії, якщо ви хочете жити цікаво».

Віктор Сидоренко,
смт. Троїцьке